Методична лоція

Відомі тварини з літературних творів

Irina — Tue, 28 May 2019 07:25:38 GMT

Рецепти варення від жителів мумі-світу

Irina — Tue, 15 Aug 2017 07:03:06 GMT

Рецепти варення від жителів мумі-світу

Світ мумі-тролів у творах фінської письменниці Туве Янссон завжди сповнений затишком та гармонією, відчуттям безпеки та любові. Тож нехай і цей прохолодний день наповниться атмосферою Долини мумі-тролів. А до горнятка запашного чаю чудово смакуватиме варення від жителів казкового краю.

(З книги «Рецепти Мумі-Мами» Туве Янссон та Самі Маліли)

***

Ревеневе варення Нюхмумрика

- 1 кг ревеню

- 500 г цукру

- 2-3 шматочки сушеного імбиру

- 3-5 скибочок свіжого імбиру

Помий і обчисть від шкірки ревінь, поріж шматочками 1 см завдовжки. Склади в каструлю з нержавіючої сталі, засип цукром. Залиши на кілька годин у прохолодному місці під накривкою, щоб ревінь пустив сік. Поклади імбир. Нагрівай на дуже маленькому вогні. Хай покипить так півгодини. Час від часу потруси каструлею, але не перемішуй. Якщо мішатимеш ложкою, шматочки ревеню втратять форму. Дірчастою ложкою знімай шумовиння. Скуштуй варення. Якщо добре відчувається присмак імбиру, вийми його з каструлі. А якщо присмак невиразний, то залиш. Наповни варенням чисті гарячі слоїки до верху. Добре закрий слоїки. Ревеневе варення з імбиром дуже смакує улітку зі сметаною або як намазка на печиво.

***

Найсмачніше варення Мумі-Мами (полуничне)

- 1 кг полуниць

- 600 г цукру

- сік половинки цитрини (1-2 кришталики лимонної кислоти на кілограм варення)

Почисть ягоди, склади в каструлю. Засип цукром. Залиш ягоди на кілька годин у прохолодному місці щоб пустили сік. Слоїки для варення поклади на кілька годин у холодну воду, потім ретельно їх помий. Нагрівай слоїки в духовці (100 градусів) щонайменше 15 хвилин або ж постав їх у каструлю з холодною водою й нагрівай, доки вода закипить.Якщо соку утворилося надто багато, можна частину злити в пляшку. Постав каструлю з полуницями на плиту. Повільно нагрівай, дай кілька разів прокипіти. Хай варення провариться 20 хвилин. Додай цитриновий сік, він збереже колір варення. Якщо ти не маєш льоху, де зберігати варення, можеш додати до нього кришталики лимонної кислоти, розчинені у ложці гарячої води. Коли варення у слоїках вистигне, постав його в льох або в будь-яке прохолодне місце.

***

Варення з горобини від Маленької Мю

- 1 кг ягід горобини

- ½ л води

- 750 г цукру

- 1 паличка ванілі

- 1 паличка кориці

Почисть і помий ягоди. Закип’яти воду з цукром і залий нею ягоди. Поклади ваніль та корицю. Вари 15 хвилин. Вийми корицю й ваніль, залиш варення вистигати. Перемішай варення, перелий у чисті слоїки. Горобинове варення добре смакує з м’ясними стравами. А ще смачно намащувати його на печиво.

***

Гарбузовий джем Мумі-Тата

3 кислуваті яблука

1 кг нарізаного кубиками гарбуза

200 мл води

сік однієї цитрини

300 г цукру

1 пакет желейного цукру (для загущення варення)

Почисть яблука від шкірки й серцевини, наріж скибками. М’якуш гарбуза поріж кубиками (без шкірки і волокнистої серединки з зернятами). Налий до каструлі води з цитриновим соком, поклади гарбуз і яблука. Поволі вари десь з півгодини, доки зм’якне гарбуз. Протри масу крізь сито або збий міксером чи блендером. Можна пом’яти картопляною товкачкою. Нагрій мус. Домішай цукор, додай желейний цукор, як написано в рекомендації на пакетику. Розклади джем у чисті гарячі слоїки і герметично закрий.

Цікаво про геніїв

Irina — Sat, 06 May 2017 16:54:42 GMT

Французький поет-дадаїст Тристан Тцара винайшов «метод нарізок», коли текст нарізають ножицями, а потім з отриманих фрагментів складається новий текст, який може дуже відрізнятися від початкового. Ця техніка була популяризована письменником-бітником Уїльямом Берроузом, який написав з її допомогою кілька романів, хоча, на відміну від дадаїстів, Берроуз склеював шматки в новий текст не в довільному порядку, а більш свідомо. Метод нарізок знайшов широке використання й серед музикантів. Наприклад, саме так написав тексти деяких пісень Девід Боуї, а лідер Radiohead Том Йорк перемішував у капелюсі рядки для створення лірики до всіх пісень альбому «Kid A».

Чи далеко від Шерлока Холмса жив Доріан Грей?

Irina — Fri, 05 May 2017 12:33:51 GMT

Чи далеко Холмс жив від Доріана Грея?

Літературна карта Лондона

Бажаєте пройти слідами Шерлока Холмса, Місіс Делловей, Доріана Грея та інших відомих персонажів, чиї книжкові історії розвивалися у Лондоні? Тепер маєте таку нагоду: створили літературну карту британської столиці.

Джерело The Telegraph

Художник на ім’я Декс та дизайнер інтер’єрів Анна Берлс створили карту Лондона, що складається з імен літературних персонажів. Імена розташовані не у довільному порядку, а у місцях, які найбільше асоціюються з відповідними персонажами. На мапі можна побачити імена відомих героїв як давніх творів, так і сучасної літератури.

Ідея карти виникла, коли Анна і Декс працювали над колекцією творів мистецтва в контексті літературного Лондона. «Тижні досліджень пішли на пошуки персонажів. Безліч романів стосувалися Лондона, тож ми намагалися вибирати та інтерпретувати обрані імена».

«Персонажі відомі і безславні. З дивовижними або з блискучими прізвиськами… Кожен герой був зображений у тому куточку міста, де любив бродити найбільше…», - кажуть творці мапи.

Серед відомих персонажів тут можна побачити Шерлока Холмса, чиє ім'я знайшло своє місце на вулиці Бейкер-стріт, місіс Деллоуей - в районі міста Мейфер, Доріана Грея - поблизу станції Лаймхаус, низку персонажів Чарльза Діккенса і багато-багато інших. Загалом в основу карти лягли 250 творів.

Перший варіант мапи був створений у 2012 році. Нещодавно митці доповнили його.

Найвідоміші книги-лауреати Пулітцерівської премії

Irina — Fri, 05 May 2017 08:30:07 GMT

10 квітня оголосили ім'я лауреата Пулітцерівської премії з літератури 2017 року.

Лауреатом у номінації «Художня книга» став американський новеліст Колсон Уайтхед з книгою «Підземна залізниця» (The Underground Railroad). Його роман раніше вже отримав нагороду американської Книги року та став бестселером The New York Times. Це історія про чорношкіру рабиню на ім’я Кора, яка працює на бавовняній плантації у Джорджії. Від іншого невільника вона дізнається про так звану «підземну залізницю» - таємну систему, що застосовувалася в США для організації втечі та перевезення негрів-рабів з рабовласницьких штатів Півдня на Північ. Разом вони вирішують втекти. З цього починаються мандри головних героїв у пошуках щастя. Це історія неймовірної волі та жаги до вільного життя, яка змушує замислитися над історією сучасного світу.

За перемогу разом з Уайтхедом у фіналі боролися Адам Хаслетт з книгою «Уявіть, що я пішов» (Imagine Me Gone) та К. Е. Морган з «Спорт королів» (The Sport of Kings).

У номінації за найкращу драму премію отримала драматург Лінн Ноттедж за твір під назвою «Піт» (Sweat).

У номінації «Поезія» було обрано збірку Olio Тєгімби Джесса.

У номінації «Нон-фікшн» обрали Метью Десмонда з книгою «Виселені: бідність і прибуток в американському місті» (Evicted: Poverty and Profit in the American City).

Пулітцерівська премія - одна з найпрестижніших нагород у галузі літератури, журналістики, музики і театру в США, яка вручається щорічно з 1917 року. Нагорода була заснована видавцем «жовтої преси» Джозефом Пулітцером. Кожен лауреат отримує винагороду в розмірі 10 000 доларів та світове визнання.

Пригадаймо, хто з визначних письменників свого часу отримав цю престижну винагороду і визнання.

1937 рік - Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром»

1940 рік - Джон Стейнбек "Грона гніву"

1953 рік - Ернест Гемінґвей «Старий і море»

1961 рік - Гарпер Лі "Вбити пересмішника"

1963 рік - Вільям Фолкнер «Викрадачі»

2007 рік - Кормак Маккарті «Дорога»

2009 рік - Елізабет Страут «Олівія Кіттеридж»

2013 рік - Адам Джонсон «Син начальника сиріт»

2014 рік - Донна Тартт «Щиголь»

2015 рік - Ентоні Дорр «Все те незриме світло»

Величезні книги

Irina — Fri, 05 May 2017 08:01:55 GMT

Великі книги: стань героєм найцікавішої історії

Автор: Ната Коваль

Багато різноманітних персонажів є в одній історії. Дивно, весело, страшно. А що, якби ви мали можливість побувати там, у середині книжки? Чи зробить це історію ще більш захопливою? Коли ви відкриваєте Big Book, історія буквально розгортається біля ваших ніг. Обережно робіть крок усередину, ніби ви вже є героєм цієї історії. Станьте на книгу. Сядьте на неї. Розляжтеся на ній. Повністю пориньте у фантастичний світ розповіді. Може тоді ви відкриєте для себе щось особливе. Big Book Фуджімото Мао пропонують зовсім новий вимір інтерактивної розповіді.

The Big Book ― це дитяча історія, яка розгортається на одному величезному аркуші з красивою ілюстрацією ― саме вона показує, що найголовніше в цій історії. Перепроектована дитяча казка додає ще один аспект інтерактивності до розповідання історій, дозволяючи дітям прочитати історію своїми очима, вухами й усім тілом. Слухачі й оповідачі занурюються в історію, відчувають, переживають її усіма п’ятьма чуттями.

Спочатку The Big Book були розроблені японською ілюстраторкою Фуджімото Мао (藤本真央 / Fujimoto Mao), студенткою Tama Arts University, у 2011 році як навчальний проект. Фуджімото прийшла думка, а що якби читач став головним героєм оповіді та уявив, що він їде на черепасі так, наче вона несе на собі молодого рибалку до підводного палацу в Урашіма Taрo, ― одній з найулюбленіших історій Японії.

Серія　The Big Book складається з п’яти історій: «Аліса в країні чудес», «Маленький чорний Самбо», «Джонатан Лівінгстон, мартин», «Урашіма Таро» та «Гігантська ріпка».

Кожна розповідь-казка супроводжується чудовими ілюстраціями, які Фуджімото зробив самостійно, а також текстом японською та англійською мовами. Тому це не тільки великі книги для розваги, вони також приносять користь, адже діти можуть в ігровій формі легко вивчати іншу мову.

Книги виготовлені з водонепроникного, міцного паперу для вікової групи 3+. Розміри різняться, наприклад, книга «Урашіма Таро» має розміри 40×47 (1188×1025 mm), а книга про Ріпку ― 23×80 (594×2050 mm). А коштує це диво 1800 єн, тобто наших 396 грн.

Нині, завдяки Seigensha Art Publishing (青幻舎), великі книги «Урашіма Таро» і «Гігантська ріпка» приносять радість і дітям, і дорослим.

«Аліса в країні чудес»

ふしぎの国のアリス / Alice in Wonderland

Ця чудова історія є розповіддю про дівчинку, яка падає в кролячу нору і потрапляє у фантастичний світ дивних пригод. Героїня казки Льюїса Керрола заприятелювала з Кроликом, який вміє розмовляти, зустрічається з Чеширським Котом, Королевою Сердець і грає в крокет, використовуючи довгоногих фламінго як ключок-молотків.

«Джонатан Лівінгстон, мартин»

かもめのジュナサン / Jonathan Livingston Seagull

Повість-притча, написана Річардом Бахом, розповідає про мартина, який вчився життя і мистецтва польоту. Історія також може вважатися проповіддю про самовдосконалення і самопожертву, маніфестом безмежної духовної свободи. Вона не просто надихає та підштовхує діяти, але й дарує бажання та сили навчити любити літати й інших.

«Маленький чорний Самбо»

ちびくろサンボ / Little Black Sambo

Історія шотландської письменниці Гелен Беннерман розповідає про африканського хлопчика, якому батьки подарували червоний плащик, сині штанці та зелену парасолю. Коли хлопчик пішов гуляти в джунглі, він зустрівся з тиграми, і щоб вони його не з’їли, віддав їм свої речі. Потім тигри почали битися між собою, ходити колом навколо пальми та перетворилися в олію, а хлопчик спокійно забрав свої речі й пішов собі додому. Не раз у цій історії знаходили натяки на расизм, проте вона і зараз дуже популярна.

«Урашіма Таро»

らしまたろう/ Urashima Tarō

«Урашіма Таро» (яп. 浦島太郎) — головний герой японської легенди про молодого рибалку, що врятував черепаху, викупивши її в жорстоких дітлахів. Вдячна тварина відвезла його на своєму панцирі до Рюґу-дзьо — підводного палацу володаря морів Рюдзіна (Морського Дракона). Відбувши там кілька днів, він повернувся до свого селища, де виявив, що за цей час на землі спливли століття.

«Гігантська ріпка»

おおきなかぶ / The Giant Turnip

Відома російська казка про дідуся, що посадив ріпку, але вона виросла настільки великою, що він не міг самостійно її вирвати, тому кликав на поміч усіх із господарства.

Гарпер Лі "Вбити пересмішника"

Irina — Fri, 05 May 2017 07:56:19 GMT

Справжня дружба здатна змінювати життя. У 1956 році тоді ще не відома письменниця Гарпер Лі отримала від друзів подарунок у вигляді оплачуваної відпустки на цілий рік. Саме в цей час вона і створила свій славнозвісний роман "Вбити пересмішника". Сьогодні, на честь дня народження цієї письменниці, ми хочемо згадати найсильніші цитати з її творів.

«Цундоку», або куплені та не читані книжки

Irina — Fri, 05 May 2017 07:54:38 GMT

«Цундоку», або куплені та не читані книжки

Автор: Ната Коваль

Чи знаєте ви точну кількість книг, які заповнюють нечисленні квадратні метри вашої домівки? Поб’ємось об заклад, що ні! Тоді Читомо пропонує вам прочитати, що думають зі цього приводу японці та решта світу, послухати, що твориться у бібліотеках українських письменників і літературознавців, і аж тоді спробувати порахувати свої. Хоча, знання — це сила, але щастя може таїтись і у невіданні…

«Мені так сумно і самотньо поглядати на тебе, з твоїм блискучим смартфоном в одній руці й хотдогом в іншій. О бідна моя запилена обкладинко! Не бачити тобі сонячного світла, і чашки з кавою на тебе ніхто не поставить! Ніколи не матимеш тату-екслібрису з дорогими ініціалами на ніжній своїй поверхні! Ніхто навіть не прочитає схвальної рецензії на твоїх похоронах… Тут тобі й смерть!», — такий трагічний діалог могла б виголосити будь-яка книжка з нашої книжкової полиці. Але книжки безмовні, а їхні власники все ще сподіваються, що коли-небудь у них таки знайдеться час усе бажане прочитати.

Мати величезну бібліотеку — це пречудово. І якщо раніше книги можна було придбати лише у книгарні, то зараз це можливо зробити не виходячи з власної оселі. Наприклад, одним кліком на Amazon. А якщо ще й зайти до книжкової крамниці, або піти на презентацію з автором, чи отримати книгу в подарунок?

Ми можемо ганити себе за вбивання дерев, чи хвалити, що допомагаємо автору та книговидавництву, або ж просто мати в себе вдома дуже багато книг, сторінки яких цнотливо білі й ніким ще не торкані. Для когось це хобі, для когось це хвороба, а от японці називають це просто «цундоку».

У японській мові це чудове і дивне слово tsundoku (積ん読) означає купувати книжки та ніколи їх не читати. Суголосні йому слова tsūdoku (прочитати) та jukudoku (читати вдумливо). Слово з’явилося в епоху Мейдзі (1868—1912) із гри слів. Перша частина слова tsun (積ん) походить від tsundeoku (積んでおく), що означає «накопичити» купу речей і лишити їх. Друга частина doku (読) походить від dokusho (読書), що означає «читання». Якщо ви звернули увагу, то помітили, що tsundеoku і tsundoku дуже схожі за звучанням слова. Таким чином і народився каламбур.

Це цікаве слово — іменник, тому його можна використовувати так:

Японська: 今週末は積ん読リストを作ろうと思う。
Ромаджі: Konshyuu matsu wa tsundoku risuto o tsukuroo to omoo.
Українська: Цього тижня я збираюся скласти список tsundoku (книг)

Японська: 積ん読用のお洒落な本棚が欲しい
Ромаджі: Tsundoku yoo no oshyarena hondana ga hoshii
Українська: Я хочу стильну книжкову шафу для своїх tsundoku (книг)

І навіть коли у вас біля ліжка назбиралася ціла гора книг, ви також можете сказати «це мої tsundoku» («це моя купа книжок, які я придбав, але не читаю»).

Користувач Wemedge на сайті r/books написав пост про те, що попросив свою доньку-підлітка намалювати слово «tsundoku», і ось що вийшло.

Ілюстраторка Елла Френсис Сандерс (Ella Frances Sanders) теж має схожий малюнок із цього ж приводу, адже її книга «Труднощі перекладу: ілюстрований компендіум неперекладних слів з усього світу» (Lost in Translation: An Illustrated Compendium of Untranslatable Words from Around the World, 2014) розповідає трішки й про це дивовижне неперекладне слово.

.
.

Якщо ми тепер знаємо, як описати нагромадження паперових книг, то яке слово підійде для книг, що нудяться на наших із вами Kindle? E-tsundoku? Tsunkindle? Дехто навіть пропонує слово denshitsundoku (電子積ん読), бо denshi (電子) перекладається з японської як «електронний, електроніка».

У блозі сайту Oxford Dictionaries можна натрапити на статтю «10 слів для книголюбів», де tsundoku, звісно ж, є найпершим. Але й решту незвичайних слів книголюбам теж варто знати. Наприклад, слово colophon, що означає емблему видавця на титульному аркуші, або на корінці книги. Чи princeps ― перше видання, або надрукована книга, ― походить із латини й раніше означало «перший у списку давньоримських сенаторів». Тут можемо згадати й слово incunabula, ― це книжка, памфлет або односторонній відтиск, видрукуваний (а не переписаний вручну) в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року. Видання цього періоду є вкрай рідкісними, оскільки їх наклад обмежувався 100—300 примірниками.

Що ви відчуваєте, коли ваш улюблений персонаж у книзі зазнає краху? Слово hamartia стосується якраз фатального недоліку, який призводить до падіння трагічного героя або героїні. Hamartia широко використовувалася у творах Арістотеля, щоб описати руйнування героїв через власне невігластво. Деякі випадки hamartia настільки серйозні, що читачі можуть вдаватися до finifugal, тобто уникати закінчення чого-небудь ― це зручний механізм для читача, коли він забуває закінчення книги, яка його достатньо не вразила. Письменники теж можуть вдатися до finifugal, вони не бажають ставити «The End», завершуючи написання книги.
.

Слова librocubicultarist поки що не має у словниках, але в літературних колах його використовують, щоб описати людину, яка читає у ліжку

Воно складається із латинського liber «книга» і cubiculum «спальня». А scripturient ― це досить маловживане на сьогодні слово, що означає автора, той, хто має пристрасть до письма. Такі люди, як правило, працюють у scriptoriums, ― окремих кімнатах, де робляться записи (часто зустрічаються в монастирях, де переписувалися рукописи).

А от чого книголюби точно ніколи б не хотіли чути, то це слова ibricide ― «вбивство» книг, як і слова biblioclasm, почувши яке, серце палкого поціновувача книг може просто зупинитися, бо означає воно зумисне винищення книг, а конкретно Біблії. Але є ще безліч слів із префіксом biblio-, як от bibliotaphs, люди, що ховають за сімома замками, захищають свої книги від інших. Такими можуть стати ті, хто є своєрідними ідолопоклонниками, bibliolatry. Подібно до суфікса -phobia, -latry теж може бути об’єднаний з іншими латинськими, грецькими, або англійськими словами, щоб утворилось нове. Суфікс -latry (або -olatry) походить від грецького -latreia, що й означає «поклоніння». Цікаво, чи врятували б bibliotaphs свої книги від biblioklepts, ― тих, хто краде книги ненавмисно, забувши повернути їх, тому що вони просто не можуть цього зробити. Та якщо вашу книгу все ж поцупили, не біда, а раптом ви виявитеся bibliognost-ом ― тим, хто знає всі книги та пам’ятає найдрібніші деталі кожної сторінки прочитаної книги. Це вже без сумніву якийсь бібліомонстр!

Читайте також: Не сподівайтеся позбутися Умберто Еко

Нассім Талеб у книзі «Чорний лебідь. Під знаком непередбачуваності» пише, що письменник Умберто Еко, чия бібліотека налічувала 30 тис. книг, своїх гостей ділив на два типи: на тих, що реагують «Ого! Signore professore dottore Eco, яка у вас бібліотека! І скільки з цих книг ви прочитали?» і тих, хто розуміє, що велика приватна бібліотека є інструментом дослідження, а не вивищенням власного его.
.

Прочитані книжки менш важливі, ніж непрочитані. Й чим ширший у людини кругозір, тим більше за її плечима непрочитаних книг.

Еко радить називати цю колекцію непрочитаних книг «антибібліотекою». Така «антибібліотека» є в Сінгапурі, ― Бібліотека нечитаних книжок (The Library of Unread Books), це проект художника Гемана Чуна (Heman Chong). Аби стати читачем цієї бібліотеки, досить лишень подарувати сюди якусь свою непрочитану книгу. Кожна книга проштампована, з описом проекту та ім’ям донатора. Охочі можуть написати у книзі свої думки про те, чому вони не читали книгу, або чому вирішили пожертвувати її в бібліотеку. Жертводавець навіть однієї книги отримуєте довічне членство і доступ до бібліотеки, яка буде з’являтися в різних установах по всьому світу протягом 10 років, перш ніж осісти, як частина колекції, в музеї. Отримуючи непрочитані книги, бібліотека ніби стає результатом колективного жесту позбування/накопичення небажаних знань.

У 2011 р. словацький онлайн книжковий магазин Martinus.sk започаткував 31-го серпня святкувати День непрочитаних книжок (Unread Books Day), і того ж року до святкувань доєдналися 8 тис. книголюбів зі всієї Словаччини. У 2012 р. цей день також святкували у Чехії, а у 2013 р. магазин Martinus.sk вирішив дозволити усім читачам від Австралії до Аляски читати історії на сайті їхнього магазину, аби жодна книга не лишилась непрочитана.

Більшість американців згідні з теорією, що варто читати саме паперову книгу. За статистикою Book Reading 2016 на сайті Pew Research Center, 14% американців слухають аудіокниги, 28% читають електронні книги та 65% читають книги друковані.

Українці теж фетишисти у плані паперових книг, але завдяки цьому ми маємо змогу дізнатись про багато цікавої літератури, яка була заборонена в нас до 1990-х чи не перекладена, бо в бібліотеках книголюбів збережені раритетні екземплярчики, наприклад, самвидаву.

Автори The Happy Page у Facebook хочуть зробити світ щасливішим місцем, тому вони ілюструють те, що приносить щастя. Вони вважають, що
фото3

і що

і навіть, що

«Хтось називає нас бібліофілами, хтось називає нас бібліоманіяками, а ми просто В.В.А.А.» ― так на рейтинговому сайті книг Goodreads пишуть про себе учасники групи Book Buying Addicts Anonymous. Група з’явилася у 2009-му і до сьогодні налічує майже 3000 користувачів. Саме тут книголюби можуть поділитися своїми фінансовими й психологічними наслідками придбання книг.

А з Читомо своїми книжковими перипетіями поділилися українські письменники, літературознавці та культурні менеджери.

Олександр Ірванець
Письменник, перекладач

«Бібліотека, коли вона достатньо велика, точно матиме непрочитані книжки. У мене лежать важливі книги, до яких просто не доходять руки, але які я неодмінно прочитаю. Але є й такі, яких я, мабуть, не буду читати.

Лежить докірливо книга Олі Гнатюк «Відвага і страх», я її обов’язково прочитаю. «Фенікс Австрія» Софії Андрухович я взяв із собою в Рівне, прочитав до половини, і в мене її попросив товариш. Зараз вона в нього, але я заберу і дочитаю. Дуже люблю Стівена Кінга, до мене якимось чином потрапив роман «Безсоння», от його я точно не перечитуватиму. Я студентам своїм трохи книжок дарую…

А є книжки, які я нікому не віддам. Наприклад, перші поетичні збірки всього мого покоління: Андруховича, Малковича, Неборака, Забужко. В мене є і дві перші книжки Жадана, бо в один рік він виграв обидва конкурси — і «Смолоскип», і «Гранослов», тому вийшли й «Цитатник», і «Генерал Юда». Карпи ранні роботи маю, по-моєму і «Знес паленого» є.

У нас з Оксаною в кімнаті великий стелаж на всю стіну, і другий біля вікна такий же. І ще дві книжкові шафи у маминій кімнаті. У мами взагалі книжки стоять у три ряди.

Загалом, коли достатньо занурюєшся у цей книжковий світ, книга до тебе приходить. Інколи думаю про якусь книжку, яку хотів би перечитати, і на книжковій барахолці бачу її, а вона коштує копійки. Було таке кілька разів. Нещодавно от Діккенса російською купив, прийшов додому і зачитався, сторінок сто. Я люблю той стиль… Теккерея «Ярмарок марноти» недавно перечитав. Оця Вікторіанська епоха, ці сукні з криноліном…

Маю книжку, яку точно не прочитаю, але вона дуже рідкісна. Мій товариш, голландський письменник АттеЙонкстра, а він такий собі голландський панк, працює для їхньої газети Telegraph. Це найкрутіша їхня бульварна газета. У нього виходив роман, який називається «Het huis M.» («Будинок Ем»), і невеличка частина накладу книги вийшла так, що є обкладинка, на звороті його фото, біографія, а всередині — 500 чи 600 порожніх сторінок. Він мені навіть її підписав — «For reading Dutch». Ось така в мене є книжка, і я її нікому не віддам. Різне буває з книжками…»
.

Лілія Шутяк
Літературна критикиня

«У ритмі сучасного життя важко знаходити достатньо часу на читання книжок. Як затятий книголюб страждаю тим, що купую багато книг, які потім не встигаю так само швидко читати, а тим паче ― писати про них. У мене навіть є спеціальна поличка для видань, які мала б от-от почати читати й інша ― для тих, які вже прочитала. Останнім часом на першій кількість нових примірників нестримно збільшується. До прикладу, з останнього там з’явилась «Пастка 22» Джозефа Геллера, «Голий ланч» Вільяма С. Берроуза, «Фантастичні історії на добраніч» Ервіна Мозера, «Сатанинські вірші» Салмана Рушді. А от на другу поличку нещодавно потрапила «Кімната для печалі» Андрія Любки.

Дуже шкода, що купуючи книжки, завжди доводиться обирати, які читати першими. Часом цікаві видання відкладаєш на потім, яке невідомо, коли настане. У моєму випадку це зазвичай стосується професійної літератури з журналістики та піару, яку я періодично купую, але рідко встигаю читати, оскільки всю необхідну інформацію беру з Інтернету. Вірю, що колись настане час і для відкладених книжок».
.

Олександр Стукало
Літературний критик, перекладач

«Непрочитані: Жак ле Гофф «Середньовічна уява», Апдайк «Біжи, кролик, біжи», Ніна Грьонтведт «Привіт, це я», Маршал Маклюен «Галактика Гутенберга», наприклад. Недочитана «Європа. Історія» Нормана Дейвіса, бо товста й закинув колись, і вже не піднімаю. Хемінгвей лежить недочитаний, білий, два томи, радянське видання українською.

Я впевнений, що існує своєрідний феномен непрочитаності книжок, збагачення ради збагачення. У мене приблизно з 19-ти й десь до 25-ти років цей феномен виразно простежувався. Я збирав книжки, купував їх нові й вживані. Потім зрозумів, що чим більше книжок тим, важче їх потім переносити на нове помешкання, й чим більше книжок, тим менше ти їх читаєш, і віддав приблизно три чверті всіх своїх книжок для організації, яка возила книжки по госпіталях і на фронт. Люди діляться книжками, є ж буккросинги. Правда, це у нас іще не дуже популярна тема, поки що. А хворобу книгостяжання і їх непрочитаності я б назвав «книгоплюшкінством».
.

Анастасія Левкова
Арт-директорка мережі книгарень «Є»

«Скажу правду: більшість книжок у моїй домашній бібліотеці — ті, яких я не читала. І це — через цікавий психологічний момент: коли книжка твоя, коли знаєш, що вона нікуди не подінеться, то можеш відкладати її прочитання, мовляв, іще встигну.

Я часто купую книжку не з тих міркувань, що дуже хочу ось зараз її прочитати, а з тих, що о, наклад цієї книжки закінчується, і не факт, що потім її перевидадуть, — краще її купити. Або: ця книжка може мені згодитися, бо вона стосується такої-то теми з моїх зацікавлень (я досить стабільна у зацікавленнях, але їх немало, тому, поки займаюся чимось одним, інше може простоювати). І ці книжки потім можуть довго чекати своєї миті.

Ще зауважу: я часто «чищу» домашню бібліотеку. Раз на кілька місяців переглядаю книжки й ті, які вже прочитані й більше не знадобляться, віддаю або в бібліотеки, або тим, кому це може бути цікаво. Ще й тому прочитаних книжок у мене не так багато — лишаю улюблені, ті, які хочеться перечитувати, або ті, які потрібні для роботи.

З непрочитаних у мене — і видання класики, як-от повне зібрання творів Антонича, і літературознавчі видання, в які мені колись може знадобитися зазирнути, щоб уточнити якийсь літературознавчий аспект, і багато книжок іншими мовами, як-от польською, французькою або англійською — купувала їх, коли бувала за кордоном, з тим, щоби прочитати пізніше. До чогось урешті-решт доходжу, наприклад, Kubuś Puchatek, польський Вінні-Пух, лежав у мене років 10, і тільки в березні 2016-го я взяла його з собою в поїзд і весь у поїзді прочитала.
Зараз, коли я живу у винайнятому помешканні, де в мене ще дуже невелика бібліотека і більшість книжок — прочитані, я зрозуміла, як корисно мати непрочитані книжки: хворіючи й не маючи змоги вийти з дому, я не маю до чого взятися: все прочитано. Якби було щось непрочитане, то не доводилось би смикати друзів, щоби щось мені принесли або надіслали».
.

Андрій Любка
Письменник, перекладач

«У мене є кілька полиць, призначених лише для книжок, які я давно купив, але до яких так і не дійшли руки. Там є «Коран» боснійською, що його я привіз із Мостара, є «Фальшива вага» Йозефа Рота, є двотомник польського есеїста Стемповського, мемуари Шлімана та антологія української барокової поезії, а також чимало книжок, які мені надарували самі автори. Ніби вже ось-ось випаде хвилька й на ці книжки, але завжди в останній момент куплю щось нове й цікавіше. Цьогоріч на ці полиці відправляться, либонь, «Сатанинські вірші» Рушді й біографія Петлюри від «Нори-друк». Ех, якби ж доба була довшою!

Книжки я майже не дарую (хіба ті, що написав сам), бо люблю їх збирати, люблю громадити, дивитися на заповнені полиці. Це вже як манія. Тим паче не дарую непрочитані, бо надія таки за них взятися мене не полишає.

Для непрочитаних книжок у мене є окремі полиці ― за мовами. Списку нема, але, наприклад, якщо книжка про Балкани чи балканського автора, то куплю обов’язково».
.

Ірина Славінська
Літературна критикиня, літературна менеджерка, журналістка

«Моя головна полиця непрочитаних книжок ― це та, що під рукою. Туди я складаю подаровані або свіжокуплені книжки, відкладені на кращий час ― відпустки, мандрів, відрядження, вихідного дня, снігопаду для мандрів громадським транспортом. Є частина непрочитаних книжок і на верхніх полицях, але розкопки в тих сферах несуть загрозу надто довгих сентиментальних мандрів.

Не всі книжки на цій полиці прочитані. Більше пощастило «Важким рішенням» Гілларі Клінтон (її вже навіть брали разок прочитати та щасливо повернули на місце). Так само прочитаний «Чорний ― це колір» Грізелідіс Реаль у перекладі моєї дорогої подруги Ірини Собченко. Поруч ― монографія «Націоналізм. Сексуальніть. Орієнталізм» Соломії Павличко, так чудово перевидана у видавництві «Основи». І моя улюблена збірка статей про жінок у Другій світовій, упорядкована Генлінадою Грінченко, Катериною Кобченко та Оксаною Кісь. «Емма мовчить» Сюзанни Шолль у перекладі Нелі Ваховської. Збірки поезій ― «Тамплієри» Сергія Жадана, «Родинний архів» Бориса Херсонського в перекладі Маріанни Кіяновської, «Ab Out» Іздрика. Ці книжки просто було поставлено на полицю так, як було поставлено. Котрісь із них тримаю під рукою, бо час від часу цитую чи почитую для натхнення.

Решта ― збірка здобичі різного походження, вона випадкова та структурована переважно прибираннями, під час яких книжки з одних поверхонь переставляються на інші. Є «Щиголь» Донни Тарт, куплений у букіністів у Вашингтоні біля пам’ятника Шевченку та LGBT-friendly церкви з веселковим прапором над входом. Є «Долі та Фурії» Лорен Грофф з обкладинкою Іллі Стронґовського ― знаю, що хороша, але руки не дійшли, хоча видавці мені її турботливо та завчасно надіслали. Є спогади відомої адвокатки Неллі Немировської, котра захищала на судах дисидентів у часи СРСР ― взяла почитати в Лариси Денисенко, ніяк не наважуся пірнути в ці історії. Назавжди недочитана «Антологія молодих поетів США», упорядкована Тарасом Малковичем ― бо цю збірку весь час гортаю випадково, вихоплюючи по декілька текстів. Недочитана «Кімната для печалі» Андрія Любки, давно читана «Оформляндія» Маркіяна Камиша ― думаю, варто до них буде принагідно повернутися.

Колись Умберто Еко в книжці діалогів із Жаном-Клодом Кар’єром «Не сподівайтеся позбутися книжок», яку я перекладала, цитував популярну на початку 2000-х назву «Як говорити про книжки, яких ви не читали». В його цитаті була ідея про те, що класичні тексти, мовляв, можна не читати ― і так усі знають, про що там ідеться. Але заковика в тому, що класичні тексти сьогодні набагато ширші, ніж власне тексти: навколо них обертаються на орбітах класичні книжки про класичні книжки. Як говорити про Сервантеса, не читаючи «Поля Менара» Борхеса? Думаю, щось таке і мав на увазі Умберто Еко. От і я сподіваюся колись дочитати цей свій винний погріб і додати нових супутників та старі орбіти».

Джерело http://www.chytomo.com/news/cundoku-abo-kupleni-ta-ne-chitani-knizhki

Письменники-ювіляри 2017 року

Irina — Tue, 17 Jan 2017 19:29:07 GMT

03 січня – 125 років Джон Рональд Руел Толкін

15 січня – 395 років Мольєр (Жан Батист Поклен)

24 січня –285 років П’єр Огюстен Карон де Бомарше

25 січня –135 років Вірджинія Вульф

27 січня - 185 років Льюїс Керролл

02лютого –135 років Джеймс Джойс, Чарльз Діккенс

11 лютого –100 років Сідні Шелдон

25 лютого - 310 років Карло Гольдоні

26 лютого - 215 років Віктор Марі Гюго

18 березня – 85 років Джон Апдайк

01 квітня – 320 років Антуан Франсуа Прево

22 квітня – 310 років Генрі Філдінг

02 липня –140 років Герман Гессе

14 липня –150 років Джон Голсуорсі

24 липня – 215 років Олександр Дюма (батько)

11 вересня – 155 років О. Генрі (Вільям Сідні Портер)

29 вересня – 470 років Міґель де Сервантес Сааведра

14 листопада– 110 років Астрід Анна Емілія Ліндгрен

30 листопада - 350 років Джонатан Свіфт

13 грудня - 220 років Генріх Гейне

Книги-ювіляри 2017 року

Irina — Tue, 17 Jan 2017 19:22:40 GMT

65 років - Е. Хемінгуей «Старий і море».

70 років - «Щоденник Анни Франк» Франк А. і «Повість про справжню людину» Польового Б.

75 років - А. Сент-Екзюпері «Маленький принц»

80 років - «Хоббіт, або Туди і назад» Толкіна Дж. Р. Р.

85 років - роман Шолохова М. А.«Піднята цілина».

95 років: Сабатіні Р. «Одісея капітана Блада», Чуковський К. І. «Мойдодир» і «Тараканище», Шпенглер О. «Занепад Європи».

100 років - «Крокодил» К. І. Чуковського.

105 років - роман«Фінансист» Т. Драйзера, перший збірник віршів «Вечір» А. А. Ахматової, роман «Загублений світ», «Собака Баскервілів» А. Конан-Дойла.

110 років тому відбулася прем’єра ліричної драми О. Блока «Балаганчик»

120 років - «Дракула» Б. Стокера, «Людина-невидимець» Р. Уеллса.

125 років - «Каштанка» А. П. Чехова.

135 років - «Принц і жебрак» М. Твена.

145 років - два твори Л. Н. Толстого «Азбука», «Кавказький бранець», Ж. Верн «Навколо світу за 80 днів» .

150 років - «Діти капітана Гранта» Ж. Верна, «Злочин і кара» Ф. Достоєвського.

155 років - «Знедолені» В. Гюго, «Саламбо» Р. Флобера, «Батьки і діти» І. Тургенєва.

165 років - «Хатина дядька Тома» Р. Бічер Стоу, «Дитинство» Л. Толстого, «Муму» І. Тургенєва.

170 років - «Мертві душі» М. Гоголя, «Звичайна історія» Гончарова І.,«Записки мисливця» Тургенєва І.

180 років - О. Пушкін «Анчар», «Дубровський», «Казка про царя Салтана», М. Лермонтов «Бородіно» і «Смерть поета», казка Г. К. Андерсена «Нове вбрання короля».

190 років - Гауф Ф. «Карлик Ніс».

205 років - казки братів Грімм «Золотий гусак», «Король-Жабеня, або Залізний Генріх», а також перша частина збірки «Дитячі і сімейні казки».

320 років - історії Ш. Перро.

535 років - Евклід «Начала».

Методична лоція

Відомі тварини з літературних творів

Рецепти варення від жителів мумі-світу

Цікаво про геніїв

Чи далеко від Шерлока Холмса жив Доріан Грей?

Найвідоміші книги-лауреати Пулітцерівської премії

10 квітня оголосили ім'я лауреата Пулітцерівської премії з літератури 2017 року.

Пригадаймо, хто з визначних письменників свого часу отримав цю престижну винагороду і визнання.

Величезні книги

Великі книги: стань героєм найцікавішої історії

«Аліса в країні чудес»

«Джонатан Лівінгстон, мартин»

«Маленький чорний Самбо»

«Гігантська ріпка»

Гарпер Лі "Вбити пересмішника"

«Цундоку», або куплені та не читані книжки

«Цундоку», або куплені та не читані книжки

Слова librocubicultarist поки що не має у словниках, але в літературних колах його використовують, щоб описати людину, яка читає у ліжку

Прочитані книжки менш важливі, ніж непрочитані. Й чим ширший у людини кругозір, тим більше за її плечима непрочитаних книг.

Олександр Ірванець Письменник, перекладач

Лілія Шутяк Літературна критикиня

Олександр Стукало Літературний критик, перекладач

Анастасія Левкова Арт-директорка мережі книгарень «Є»

Андрій Любка Письменник, перекладач

Ірина Славінська Літературна критикиня, літературна менеджерка, журналістка

Письменники-ювіляри 2017 року

Книги-ювіляри 2017 року

Олександр Ірванець
Письменник, перекладач

Лілія Шутяк
Літературна критикиня

Олександр Стукало
Літературний критик, перекладач

Анастасія Левкова
Арт-директорка мережі книгарень «Є»

Андрій Любка
Письменник, перекладач

Ірина Славінська
Літературна критикиня, літературна менеджерка, журналістка