Спасибо Высоцкому…

Если скажут тебе, что я умер бродягой, -

Не спеши о бродяге грустить.

Я, конечно, вернусь, чтоб из райского сада

                Спелых яблок тебе принести…

А.В.Каенко

             Життєвий шлях складний і кам’янистий, не завжди вкритий хрещатим барвінком і засипаний трояндовими пелюстками. На цьому шляху трапляються такі різні люди: щасливі та знедолені, окрилені і приземлені, талановиті, щедрі на добро і такі, що затуляють світло. Кожна зустріч унікальна і безцінна, бо дає досвід спілкування. Це своєрідна школа життя. Особливо це стосується людей, що своєю появою дарують крила і відчуття польоту.

          Маю щасливу на незабутні зустрічі долю. Таким є знайомство з Олександром Васильовичем Каєнком, головою Кіровоградського обласного осередку УАВЗЛ, Заслуженим учителем України, учителем-методистом Новоукраїнської гімназії № 7 Кіровоградської області, переможцем І Всеукраїнського конкурсу "Учитель зарубіжної літератури-1997", І Всеукраїнського конкурсу "Учитель року" в номінації "Зарубіжна література", діячем інтелектуального руху "Що? Де? Коли?"

          Слухаю щиру і відверту розмову з колегами, а в думках питання: «Як вдається тримати в чоловічих долонях стільки маленьких сердець, адже навіть нам, жінкам, важко це робити?» І раптово приходить відповідь: ця людина знає, де живе синій птах художнього слова, який гордо змахує широкими крилами та спалахує яскравим полум’ям мрій і надій. Той птах з’явився несподівано. Такий яскравий і такий очікуваний. Своєю майстерністю Олександр Васильович може приманити його, виплекати, обігріти любов’ю до слова і дбайливо розселити пташенят у світлі дитячі душі.

         Після кількох зустрічей, спілкування з колегами на семінарах, після проведеного майстер-класу, при спомині про Вас, Олександре Васильовичу, згадую слова улюбленого Антуана де Сент-Екзюпері: «Якщо хочеш, щоб робітники збудували корабель, не наказуй їм іти до лісу та заготовляти дерево. Зроби так, щоби вони полюбили море...»