Втомився... Стільки днів така напруга,
Що можна просто з розуму зійти....
Відкрию шафу і дістану друга,
Й полину з ним в віддалені світи.
Сторінок шелест як весняний вітер,
О цій уже, задумливій, порі...
У вікна заглядають яблунь віти
І вуличні жовтаві ліхтарі.
А я долаю Франціі дороги
З безсмертними героями Дюма.
І раптом, з ними, зникли всі тривоги ,
І сьогодення більше вже нема.
І все навкруг давно таке знайоме,
З моїх далеких, ще дитячих, літ,
Бо я уже покинув стіни дому
І на коні відправився в політ...
Яку ж чарівну книга має силу!
Все в ній, не запозичене - своє.
Друг найвірніший і безмежно щирий,
Що до життя наснагу нам дає!
Олександр Афонін
|